Філософські закони педагогіки

Підтверджень існування філософських законів педагогіки не багато. В кожному разі я такими відомостями не володію. Свої міркування проводжу на основі вищої педагогічної і юридичної освіти, п’ятдесятирічної практичної педагогічної діяльності: 13 років у середній школі, 27 років у вищих навчальних закладах, а решту на керівній кадрово-педагогічній роботі. Був вчителем, завучем, директором школи, завідувачем кафедрою, деканом, першим проректором, заступником начальника відділу кадрів у поліційних підрозділах.

Крім того, мій науковий доробок сягає понад 500 наукових праць з філософсько-правових, морально-етичних, канонічно-духовних, методологічно-педагогічних, метаантропологічних та інших видів проблем. На основі вищевикладеного, хочу сформулювати дефініції деяких філософських законів педагогіки.

Вважаю, що у філософії педагогіки існують такі сім основних законів: педагогічної істини, педагогічної мудрості, педагогічної іонізації, педагогічних явищ, педагогічних доцільностей, педагогічного процесу, педагогічних інновацій.

Закон педагогічної істини полягає у тому, що людина повинна набути відповідності деонтологічних знань, виховання і розвитку онтологічним засадам.

Тобто весь педагогічний зміст життя людини є її обов’язком, але цей обов’язок не може мати істини і бути скерованим у бік неадекватного відображення діяльності. Тоді педагогічний вплив не буде наслідком екзистенції людини, він суперечитиме спонуканням абсолютного духу. І навпаки, коли педагогічні дії сформовані у центрі істини — в душу, то настає явище реалізації Божого дару — феномен істини, її пізнань й усвідомлень. Хоча усвідомлення педагогічної істини буде лише відносним поняттям, а не абсолютним, природним, а не надприродним. Однак така істина задовольняє умови життєдіяльності, оскільки адекватно відображає людські обмеження. Головне, щоб педагогічна істина не була фальшивою істиною, джерелом якої є зло. Слід зауважити, що особи, які уникають педагогічного впливу, невихованості, не можуть набути онтологічних засад істини.

Закон педагогічної мудрості набуває обов’язковості тому, що людина, маючи природні задатки до онтологічних роздумів, повинна розвивати їх своїм життєвим досвідом.

Мудрість є метафізичним поняттям, це вищий стан надлюдської духовності, вищі духовні знання і благо, наднормальні прояви ментальності, які жадають життєвих втілень.

Зрозуміло, що мудрість регулюється надприродним правом, під вплив якого підпадає не тільки розум, а й пруденційність (розсудливість), обгрунтована передбачливість. Відбувається певне софійне преображення, яке вимагає часу, тобто набуття досвіду. Причому, надприродне право має обов’язкову дію, тоді, коли наявний феномен мудрості знаходить свій розвиток у життя, поступово набирає досвіду. Тобто педагогічні дії над мудрістю будуть мати успіх тоді, коли буде наявний досвід.

Закон педагогічної іонізації цінний тим, що людина повинна навчитися реалізовувати всі можливості ступені добра, уникаючи активної дії зла на всіх життєдіяльних орбітах.

Розглянемо ситуацію, подібну до схеми ядра атома. Якщо за ядро прийняти закони: надприродні, природні і позитивні, а за орбіти- соціальне положення людини в суспільстві, то умовними електронами, які рухаються по орбітах, будуть елементами добра і зла. При цьому зауважимо, що добро - онтологічне, а зло - хоча й не онтологічне, але обов’язкове на землі (поки-що). Зло викорінити людині самостійно не можливо. Воно за всяку ціну намагається бути поруч з добром і рухається по життєвих орбітах, намагаючись здійснювати іонізацію(змішування,гібрид зла і добра). Завдання педагогіки полягає в тому, щоб не допустити такої іонізації, або в крайньому випадку зменшити гібридну силу. При цьому, слід враховувати життєві закономірності: чим ближче до центра умовного ядра перебуває людина (чим більша посада), тим більша доцентрова (притягувальна) сила , тобто тим більше ця людина творить добро і зло. Навпаки, зло поражає людей з вищими посадами і ці люди, хоча й мають можливість творити більше добра, а насправді творять менше (заважає прониклива іонізація з добра зі злом). Тому у педагогічних впливах слід враховувати, що орбітальні достатки мають різні ступені іонізації. Жити за законами мають можливість люди на нижчих посадах, тому у них менше проявів зла.

Закон педагогічних явищ стає дійсним тому, що людина на синергетичному рівні може утворити таку феноменальну подію, яка внутрішньо сприймається як незбагненне педагогічне явище.

Синергетичний розвиток життєвих подій притаманний більшості людей. Проте цей розвиток може бути насичений онтологічними установками або неонтологічними. Ентропійні (перетворювальні) життєві процеси за допомогою біфуркації, симетричних або асиметричних проявів, флуктаційних й атракторних проявів призводять до певного соціального становища. Це становище може бути оцінюване добром або злом і використане для вищого суспільного статусу. Феномен цього становища полягає у здивуванні людей про появу тих чи інших властивостей у кандидата на вищий суспільний статус. Однак, ми маємо справу з педагогічним явищем,яке так чи інакше формувалося педагогічними впливами.

Закон педагогічної доцільності має цінність в тому, що людині годиться свою життєдіяльність узгоджувати з метаантропологічними установками.

Життєдіяльність людини повинна мати мету, щоб отримати найкращі досягнення.

Ці досягнення повинні бути онтологічними, тобто відповідати природним вимогам. Критеріями такої відповідності явищ виступатимуть така цілепокладальна діяльність, яка б задовольняла метаантропологічні установки: ордологічні, екзистенціальні, трансцендентальні. Ці установки є педагогічними нормами людського життя на землі для тілесного душевного і духовного задоволення. При цьому ці норми мають цільову визначеність у природному перебігу життєвих потреб. Звичайно, природний перебіг не повинен суперечити надприродному, тоді матиме місце педагогічна діяльність.

Закон педагогічного процесу існує тому, що протягом життя здійснюється послідовна, творча зміна суспільних станів людини залежно від атракторних властивостей педагогічного явища.

Педагогічні явища, які є природно доцільними, притягують людину до суспільного стану згідно її внутрішніх налаштувань. Тобто, якщо людина має яскраво виражені внутрішні прояви до того чи іншого виду творчості, то ситуація складається так, що вона цією творчістю буде займатися. Здібну людину наче природно-надприродним магнітом затягує виконувати улюблену справу, на яку очікує суспільство. Педагогічний процес до зміни суспільного стану тягнеться безперервно з моменту народження. Головне, щоб впливові особи на розвиток і формування молодої людини не наносили в цьому шкоду. Хоча і в такій ситуації педагогічний процес не згасне, але буде певне відтерміновування результату.

Закон педагогічних інновацій застерігає, що внесення змін у навчання, виховання та розвиток людини є закономірним, але повинна відповідати онтологічним вимогам.

XXI століття активно розпочало інноваційну діяльність в галузі взагалі і в галузі педагогіки в тому числі. В цьому і є потреба, але існують побоювання, щоб ці інновації не порушили українських педагогічних традицій. Слід пам'ятати, що штучне не може бути досконалішим від природного, еволюційного, успадкованого. Педагогічні інновації не повинні бути скерованими проти здобутків видатних українських педагогів, зокрема В. Сухомлинського, Г. Ващенка, А. Макаренка та багатьох інших, не повинні десакралізувати українське суспільство. Інновацій в українській педагогіці слід повернути у минуле, поставити на синергетичні рейки з самоорганізаційною методологією. Сучасні педагогічні інновації бажають бути озброєне теорією коеволюції природною узгодженістю, метаантропологічними амбіціями. Успіх буде тоді, коли педагогічна інновація відповідатиме онтологічним вимогам метаантропології: ордологічна (побутова, тілесна) інновація; екзистенціальна (душевна) інновація; трансцендентальна (духовна) інновація. Порушення онтологічних метафізичних установок веде до суспільних і державних проблем, які випливають з необдуманих педагогічних інновацій.

Отже, розглянута частина філософських законів педагогіки доводить, що наука духовних досліджень це точна наука, а педагогіка — це видима духовна боротьба за метаантропологічні характеристики молодих і дорослих людей, які зможуть повести потенції українського суспільства шляхом природного педагогічного менеджменту до онтологічних засад життя, до буття.