Лекція 2
Моє поваження,
панове добродії!
Лекція 2. Аспекти природного права у Десяти заповідях
Божих.
Більшість людей
всі свої зусилля скеровують на онтологічне життя, на найменшу кількість
порушень правових, моральних і духовних норм, які є природними. Адже
невиконання природних норм, природних законів приносить мета антропологічну
шкоду, тобто руйнує тіло, душу і дух людини і взагалі природну рівновагу. Крім
того, марнуються природні багатства, появляються різні душевні кризи, розпачі,
посилюється пристрасть до матеріального життя і т.д. Тобто вкорінюється зло,
агресує диявол, обманює весь світ, бо має мало часу на володарювання. Від
такого кишіння зла псується суспільство і виникає проблема національно-духовної
безпеки. Але ці всі злі справи – це людські діяння, у яких відсутні
благоговійні трепетання перед природними законами, які випливають із Десяти
заповідей Божих, що містяться у Старому Завіті, Священному Писанні.
Слово «завіт»,
«заповідь» спочатку було юридичним терміном. Воно більше стосувалося виховання
духовно досвідчених людей, які мали схильність надмірно вірити у себе самого. У
Старому Завіті відсутній термін «природний закон», але без закону людина жити
не може, так як без закону не розвивається Всесвіт, природа. Проте є у
Священному Писанні догмати і заповіді. Догмати – це відкрита істина, а заповідь
– правило, припис, який можна назвати законом. Людина, маючи духовний розум
набуває духовної мудрості, щоб радісно, щиро виконувати свої онтологічні
обов’язки із внутрішнім імперативом, із страхом Божим. Внутрішні імперативи
випливають із сенсибельності, відчуттів кожної із десяти заповідей. Тим самим
утворюється сенсибельне, індивідуальне природне право, за якими людина
намагається жити і творити інтеллігібельні закони, які підвладні розумові,
інтелекту, що є в основі позитивного права.
Виходить, що
громадяни, суспільство на підсвідомому рівні утворюють природне право, яке
переростає у правовий менталітет, а держава заставляє жити природну ментальну
спільноту за своїми придуманими, надуманими, хитрими, антиприродними законами.
Тим самим держава не задумуючись пропагує людино-суспільноненависницьку
ідеологією, яка породжує ворогування зі своїм народом, породжує джерела
антидуховної сили національно-державницької системи.
У злочинну
систему, яку породжує антиприродна дія державної влади вливається безпідставний
звинувачувальний підхід правоохоронної діяльності, «ручна» судова система, антиприродна
олігархізація, накопичення державного бюджету за рахунок суспільства, а не
олігархічних структур, злодійська митна діяльність, фальшиві антинародні
комерційні структури і т.д. Це знущання антиправа над правом, панування зла над
добром і безпорадністю влади. Вихід вбачаємо в реалізації природного права, яке
випливає із Десяти заповідей Божих.
Отже, держава не
повинна руйнувати природного права суспільства, а навпаки – спасати людей від
зла, оберігати від споживацького культу, допомагати суспільству підніматися по
«драбинці» християнських доброчесностей. У суспільстві держава повинна
підтримувати творення нового народу, який би виконував своє онтологічне
призначення. Державі це буде зараховуватися у природний актив.
Дякую. До нових зустрічей. Добра і наснаги Вам. Усіляких
гараздів.